Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Інформація про заклад
- Історія
Історія закладу освіти
На запитання що таке школа більшість дасть відповідь – це місце, де людина отримує знання, інші розтлумачать термін з грецької «як дозвілля, проведення вільного часу». А випускники й учні Попівської школи погодяться з двома трактуваннями.
Минуло 100 років з того часу, як розпочала свою благородну місію Попівська школа: сіяти розумне, добре, вічне у серцях юних вихованців. Скількох вона зростила, вивела в люди, скільком дала путівку в життя, відкрила світ, подарувала надію. Кожна школа має свій стиль, характер, зовнішність і оформлення. Вона, як особистість, не може бути копією іншої. Саме такою і є наша Попівська ЗОШ. Неповторна, красива, затишна, домашня, найкраща у світі. На подвір’ї облаштовано дві галявини для відпочинку і навчання дітей. Школа завжди була і залишається осередком чистоти, мудрості, благородства, честі. В ній навчались, знаходили друзів, підтримку, допомогу, в ній закохувались і ставали людьми. Тут працювала ціла плеяда талановитих педагогів, яка виховала не одне покоління чесних і працьовитих людей.
Тож вшануймо її, бо одна вона в нас!
Тож вклонімося їй, бо вона того варта!
Згадаємо все, пройдемо шляхами минулого,
оцінимо сьогодення.
Перша школа була відкрита в 1879 році. Учителем цієї школи був Бондар Іван Якович, житель села Попівки, який здобув початкову освіту у дяка Тарковського в місті Біла Церква. Шкільного приміщення не було, навчання проводилося в кімнаті при розправі. Це була народна школа з трирічним навчанням. Основні предмети в школі були: чистописання, читання, псалтир. Навчання проводилося на старослов’янській мові. В школі панувала палична дисципліна, били за всяку провину, били всіх.
В 1883 році Білокопитова син побудував школу. Тип школи – церково-приходська. Всі класи навчались в одній кімнаті, тільки не на одному ряду.
Не завжди суспільство цінило й шанувало геніальних творців нового, передового. Іноді їхні імена люди взнавали тільки після смерті. Ми лише тепер по-спражньому почали відкривати забуті імена, за якими стоять яскраві долі.
Іллі Іллічу Мечникову, вченому світового масштабу, який так багато зробив у житті, дуже пощастило. Ім'я його добре відоме. У 23 роки він був вже доктором зоології, потім став професором Санкт-Петербурзького університету, завідувачем лабораторії Луї Пастера в Парижі. Свої наукові праці присвятив еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. У 1908 році став лауреатом Нобелівської премії з медицини та фізіології. Але мало хто знає, що 13 років поспіль, з 1875 по 1888 рр., Ілля Ілліч мешкав у тихому мальовничому селі Попівці Смілянського району Черкаської області. Звідси родом була його друга дружина Ольга Миколаївна Білокопитова, котру він так палко кохав і яка стала для вченого вірним другом і надійним помічником.
Знайомлячись з біографією Мечникова, учні Попівської школи довідались, що саме він започаткував і побудував в селі першу школу для сільських дітей. Навіть свою професорську платню вчений віддав на спорудження приміщення школи. Тому і вирішили увіковічити пам'ять про вченого в реліквіях, фотографіях, книгах.
Ініціативу педколективу створити музейну кімнату І. І. Мечникова підтримали і втілили в життя вчитель трудового навчання Коломієць В. С, вчитель фізичної культури Зосіч В. У. та дідусь одного з учнів школи Бондар М. С. Умілими руками цих працьовитих людей була створена музейна кімната в одному із класів школи.
Музей оформлений картинами місцевої художниці, вчительки Андрущенко Е. І., де зображене село у сиву давнину.
Музей - це своєрідний підручник для школярів, за яким вони учаться жити, звіряють свої прагнення і мрії. Наше завдання - зберегти і передати майбутнім поколінням ідеї великого вченого, щоб продовжити його справу в ім'я людства.
В 1899 році в школі навчалося 65 дітей. Переважна більшість дітей – це діти панських лакеїв та заможнішого селянства. Учителька цієї школи Фавіцька Олена Карлівна – жінка Білокопитова, залучила до школи трьох дівчат. Навчання жінок в той час було призирством і вони провчились 2 роки, залишили її і пішли працювати покоївками в панські маєтки з оплатою 9 карбованців на рік.
Церковно-приходська і народна школа проїснувала до 1903 року, а з 1903 року були реорганізовані в школу під назвою «Міністерська народна школа». Навчав дітей місцевий житель, Тихоненко Юрій Макарович, який в 1902 році закінчив навчання в духовній семінарії міста Києва.
У 1912 році почалось будівництво нової школи, розрахованої на три класні кімнати. Це будівництво було закінченно на початок 1914 року. Навчання було трирічне, освіта за три класи.
В 1916 році за клопотанням більшості прогресивного населення в селі Попівка була створена семирічна школа. Вона проїснувала до листопада 1917 року. Після Жовтневої революції школа не працювала. Навчання відновилося з 1919 року. Завідував цією школою Льодін Дмитро Аркадійович, але ця школа була не семирічна, а Попівська початкова школа з чьотирьма класами.
У школі хоч і не вивчався Закон Божий, але вимагалось від учнів знати дві молитви. Учнів щосуботи водили до церкви і лише з 1920 року школа була відокремлена від церкви.
1919 – 1920 роки. Школа працювала з перебоями. В селі діяли різні куркульські банди, часто розганяли дітей зі школи, гонилися за вчителями, які почали активно допомагати революційному комітету будувати Радянську владу на селі.
В 1921 році куркулями був убитий вчитель Бідний Яків Олексійович. Нормальне навчання почалося з 1922 року. В школі навчалось у чотирьох класах 66 учнів.
1923 – 1924 роки. Навчається 98 учнів. Школа почала працювати за новими програмами. Учні вивчають основи наук: історію, українську мову, арифметику, географію. Основною формою навчання були екскурсії та опис екскурсій.
1925 – 1926 навчальний рік. У школі створене учнівське самоврядування. Першим головою учкому (тоді він мав назву голова виконкому) був Одородько Яків Савич, який пізніше працює головою колгоспу ім. Леніна. Основна увага в школі була звернута на трудове виховання учнів, тому вона носила назву трудова школа. Учні вчилися працювати у сільському господарстві, при школі було 12 га землі, яку обробляли учні з допомогою батьків. Тоді у школі були створені майже всі організації, які функціонували в селі. Шкільний кооператив, який на кошти пайових внесків (по 12 копійок з учня) мав для продажу все необхідне канцприладдя. В шкілкопі було правління на чолі з головою, ревізійна комісія і продавець. Працювала каса взаємодопомоги, в якій учні мали змогу позичити собі грошей. Головою каси взаємодопомоги був учень 4-го класу Удовенко Сергій.
У той час система навчання була комплексною, яка майже відкидала форму роботи школи – урок. Учні в школі майже не навчалися. Учителем тоді був той, до кого ланки учнів приходили з рядом питань на екскурсію.
Наприклад:
Учні приходять до школи, заходить учитель і на дошці пише тему: «Посів озими». Учні сідають по ланках і складають питання:
1) Коли сіють жито.
2) Який сорт жита.
3) Як посіяти жито.
4) Що роблять із жита і т.д.
Після цього йдуть в поле або до хати вибраного самими учнями господаря і починають запитувати. Вчителі в цей час займаються своїми справами. Згодом учні поверталися до школи і писала доповіді на задану тему. Кожна ланка зачитувала свої роботи і всі її члени одержували відповідну оцінку. На тему екскурсії розв’язувалися різні задачі.
До 1929 року в школі не було піонерської та комсомольської організації, а була лише група з трьох осіб, які були членами комсомольської організації с. Тернівки. І саме цього року піонери Тернівської школи, а їх було з села тільки двоє (Голованьов Дмитро Якович і Голованьов Микола Гнатович) почали створювати в Попівській чотирирічній школі піонерську організацію, першим кроком якої було створення драматичного гуртка. П’єса «Червона хустина» була дебютом новоствореної піонерської організації.
1 травня 1930 рік. Офіційно створено піонерську організацію Попівської школи. Першим вожатим якої був Бардаченко Григорій Антимонович. Перші піонери Попівської школи: Ясногородська Мотря; Овчаренко Васька; Гордієнко Тетяна Семенівна, яка пізніше працювала вчителем української мови та літератури в цій школі.
Завідуючою школою (з архівних документів) була тоді Грибніченко Ольга Кіндратівна, яка всіляко допомагала в роботі піонерської організації. На цій посаді вона перебувала до 1932 року. В школі на той час навчалося 198 учнів, учителів – 8, із вищою освітою не було жодного педагога.
1 вересня 1930 року в Попівці відкрито семирічну школу, було набрано 5 клас. Першим класним керівником була Березовська Поля Борисівна.
1932 рік. Школу очолив Лебідьов Петро Олексович.
1933 рік. Перший випуск семикласників (22 випускники).
1934 рік. Посаду директора школи зайняв Нехно Віталій Іванович, який працював директором до 1937 року.
1937 рік. Школу прийняв Міщенко Петро Іванович, який був директором до початку Великої Вітчизняної Війни.
1939 рік. Попівська семирічна школа була реорганізована в середню школу.
1940 – 1941 навчальний рік. У школі навчалось 412 учнів. У школі був добре обладнаний фізичний кабінет, в якому знаходились прилади на суму 42 тис. крб., хімічний кабінет – на суму 10 тис. крб., біологічний – 12 тис. крб. у цей час тут працювало 16 учителів, з яких з вищою освітою – 2, незакінченою вищою освітою – 6, середньою і незакінченою середньою – 8.
22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна Війна. Фашистські загарбники, ввірвавшись в село, знищили все, що було в школі. Багато молоді села (особливо дівчат 9 класу) вивезено в Німеччину на каторжні роботи. У приміщенні школи було розташовано німецький госпіталь, а пізніше казарма. Під час окупації школа починала працювати в звичайному режимі, але вже після другого, третього тижня навчання припинялось.
Після звільнення Радянськими військами с. Попівки (27 січня 1944 року) в школі залишилася лише одна парта, із фізкабінету – зіпсована електрофорна машина та мікроскоп, який зберіг учень 5-го класу Майстренко Дмитро.
Навчання розпочалося 1 березня 1944 року з числом учнів – 190, учителів – 12. Школа почала поступово відроджуватись. Директором школи був Дерев’янко Микола Панасович.
1945 рік. Перший післявоєнний випуск семикласників. Випущено 12 учнів.
1946 рік – школа випустила 11 учнів. Цього ж року директором школи було призначено Роденко Артема Гавриловича.
1948 рік. Школа була повністю відремонтована. Число учнів досягло 410 учнів.
1949 – сьомого класу не було;
1953 – в селі відкрито 8 клас;
1956 – відбувся перший випуск десятикласників. З яких 23 учні одержали атестати зрілості, 6 дівчат поїхали в Караганду на будівництво металургійного комбінату, 4 випускники призвали в ряди Радянської армії, 4 навчалися в спеціальних школах, 7 залишилося працювати в сільському господарстві, 1 учень закінчив річну школу механізаторів і поїхав на освоєння цілинних земель.
1957 році з сьмого класу випущено 25 учнів, з десятого – 18 учнів. З випуску 1957 року 4 учні пішли вчитися в сільськогосподарські школи, а решта пішла працювати в колгосп.
В 1957-1958 навчальному році навчається в 1-10 класах 256 учнів. В шолі працює 20 учителів:
з вищою освітою – 8;
з незакінченою вищою – 6;
з середньою – 6.
В школі створена партійна організація: 8 учителів комуністів. Комсомольська організація – 62 комсомольця. Піонерська організація – 120 піонерів. В школі створено гуртки, як теоретичні так і художні, де учні в позаурочний час навчаються співа, грати, танцювати.
За 40 років Радянської влади, понад 500 виходців з Попівської школи, здобули вищу та середню освіту у спеціальних учбових закладах і працюють: 65 – учителями початкових та середніх шкіл;
12 – медпрацівниками;
18 – агрономами;
6 – інженерами;
120 – механізаторами сільського господарства;
22 – ветеренарами;
4 – зоотехніками;
27 – бугалтерами;
28 – офіцерами в Радянській армії.
Пізніше назви шкіл змінювалися:
1982-88 роки – Попівська восьмирічна школа;
1989-93 роки – Попівська неповна середня школа;
1994-2004 роки – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Попівки;
з 2005 і по сьогоднішній день – Попівська загальносвітня школа І-ІІ ступенів.
Наша школа – це:
- якісна базова середня освіта;
- вивчення англійської мови з першого класу;
- вивчення комп’ютерної грамоти;
- естетичне виховання учнів на уроках музики, облразотворчого мистецтва, гуртках;
- традиційні конкурси, свята, туристсько-краєзнавча робота, пошукова робота.
Для учнів школи: предметних кабінетів – 10, комп’ютерний клас, комбінована майстерня, їдальня на 30 місць, бібліотека, спортивна кімната, спортивне містечко, дві ігрові зони, навчально-дослідні ділянки.
Великою, єдиною родиною зібралися 13 жовтня 2012 року усі, хто навчався в Попівській школі, у цьому храмі науки, вчителі різних поколінь, сьогоднішні школярі, педколектив. А причина була більш ніж поважна – 100річчя рідної альма-матер.
Спогади, сміх, спілкування з вчителями перепліталися і створювали атмосферу великої родини. Бо тільки з плином часу переосмислююючи свої вчинки, свій кругозір розумієш, що саме в школі ти отримував ті ази, які формували характер, світогляд, вибір професії.
Побажаємо нашій школі побачити в своїх стінах стільки ж хорошого й доброго, скільки його було за роки її існування. Школо, ти святиня і надія народу.
Скільки отут пережито, вкладено праці й тепла.
Долей людських обігріто, скільки, що ліку нема.
Стала вона мов ЦАР-ПТИЦЯ центром духовним села.
Йдуть до твоєї криниці, п’ють із твого джерела. 
 |